Після прем’єри фільму «НУ МАМ» багато глядачів виходили із залу зі сльозами. В ексклюзивному інтерв’ю для Viva! акторка Олеся Жураківська розповіла, що ця стрічка для неї – про безумовну любов матері та вдячність за життєві уроки. Вона поділилася враженнями від роботи з продюсером Євгеном Таллером, згадала сімейні цінності й розказала, як досвід минулих стосунків навчив її цінувати щирість і близькість.
– Про що цей фільм для вас особисто?
Цей фільм для мене насамперед про вдячність та безумовну любов, яку може подарувати лише мама.
– Чи вперше ви працювали разом із продюсером Євгеном Таллером та чи відразу знайшли той самий «метч»?
Цей проєкт став моїм першим досвідом роботи з Євгеном. Звісно, «метч» виникає не одразу. Але після близького і теплого спілкування з Євгеном про його сім’ю я зрозуміла, що гратиму прототип його мами. Мене захопила ця історія, захотілося прожити її на екрані. Я не пошкодувала про це жодної секунди. Євген – справжня рушійна сила, людина з великим люблячим серцем і суперпрофесіонал.
– Розкажіть про ваші стосунки з мамою. Як вони змінювались із часом?
У мене надзвичайно близькі та теплі стосунки з мамою – ми справжні друзі. Такий зв’язок будувався поступово. У дитинстві були певні бар’єри, але я пам’ятаю переломний момент. Коли я навчалася в інституті, ми сиділи з мамою на кухні та вперше зачепили справді глибокі, інтимні теми. Саме тоді я відчула, що наші стосунки перейшли на новий рівень – рівень справжньої дружби та довіри.
– Чи була у вашому житті фраза мами, яка впливала на ваші рішення?
Так, була. Мама часто казала: «Доню, я тобі довіряю. Я знаю, що ти не зробиш нічого поганого, саме тому, що я тобі довіряю». Ці слова давали величезну свободу, але водночас я розуміла: не виправдати мамину довіру – не маю права.
– Чи відчували ви підлітковий конфлікт між бажанням бути артисткою і маминим прагматизмом? Ви колись говорили, що саме мама наполягла, аби у вас був «земний» фах.
Насправді внутрішнього конфлікту не було, бо я ніколи не планувала ставати артисткою. Бути в центрі уваги було природно: організовувала заходи в школі, займалася танцями, співала. Мама ж знала про мене більше, ніж я сама, і піклуючись про моє майбутнє, домовилася зі мною: «Спочатку ремесло, яке забезпечить тебе, а потім роби, що хочеш». Так і сталося: спочатку я стала технологом швейного виробництва, а потім вступила до театрального вишу.
– За що ви вдячні мамі найбільше?
За повагу, з якою до нас із сестрою Оксанкою завжди ставилися. Ми були особистостями, до чиєї думки дослухалися. За це відчуття власної гідності я безмежно вдячна мамі.
– Ви відчуваєте у собі мамину витривалість і характер?
Мені ще варто повчитися у мами. Двічі в житті, коли ми опинялися в надзвичайно складних ситуаціях, мама виявлялася сильнішою і мудрішою. Я продовжую вчитися у неї й сьогодні.
– Яка правда про стосунки відкрилася з віком?
З віком я зрозуміла: стосунки – це робота обох людей. Як би чудово все складалося на самому початку: чи то в коханні, чи то в дружбі, з часом приходять випробування. Щоб зберегти близькість, треба розуміти, стосунки не будуються самі собою. Це щоденний вибір і бажання обох чути одне одного.
– Ви відкрито говорили, що пішли зі шлюбу через аб'юз та ревнощі. Як не зламатися, коли йдеш від людини, яку все ще кохаєш?
Якщо бути чесною, я не люблю давати поради, адже у кожного цей шлях свій. Але, мабуть, у такий момент важливо пам’ятати: себе теж треба любити. Ще варто усвідомити, що на землі є люди, які щиро люблять тебе. Коли ти страждаєш, ти змушуєш страждати й тих, кому ти дорога. Мені це дуже допомогло – я просто трималася за тих, хто мене любить.
– Як зрозуміти, що ревнощі – це вже не пристрасть?
Коли партнер починає заглядати у ваш телефон без дозволу – це вже перейдена межа. Так само неприпустимо, коли говорять погані речі про ваших рідних чи близьких друзів, з якими ви пройшли значну частину життя. А якщо на вас піднімають руку, тут навіть обговорювати нічого. Важливо помічати ці «червоні прапорці» вчасно. Потрібно усвідомити: ваше життя у вас одне, і його мета – бути щасливою. Тому варто просто йти і жити своє власне життя.
– Ви обережно ставитеся до особистого життя і майже не говорите про нього публічно. Це спосіб захисту чи усвідомлений вибір після пережитого досвіду?
Насправді це поєднання обох факторів. Це і мій досвід, і прагнення вберегти спокій тих, хто поруч зі мною. Я щиро вірю в те, що щастя не потребує зайвих слів, адже завжди кажу, що кохання і гроші люблять тишу.
– Є людина, поруч із якою вам спокійно?
Так, я маю таку людину.
– Після складних стосунків багато жінок довго вчаться знову довіряти. Чи легко вам відкриватися?
Це залежить від сфери. У коханні я залишаюся обережною, але в роботі – навпаки: лечу назустріч новим людям. Я не люблю витрачати час на нескінченні «притирання».
– Що для вас зараз найважливіше у стосунках?
Щирість і здатність радіти успіхам одне одного. Саме на цьому тримається справжня близькість.
– Чи змінилося ваше уявлення про любов із віком і життєвим досвідом? Якою вона має бути, щоб ви захотіли впустити її у своє життя?
З віком я зрозуміла: для тривалих і щасливих стосунків необхідно, щоб люди були передусім друзями. Я бачила це в своїх батьків і відчуваю це сама: важливо, щоб поруч була людина зі схожими поглядами та цінностями. Саме таку любов, побудовану на спорідненості душ і взаєморозумінні, я готова впускати у своє життя.
– Чи є у вас зараз відчуття внутрішньої опори? Де ви її знаходите?
Так, зараз я знаходжу свою внутрішню опору в роботі та в талановитих людях, які мене оточують. Моя родина – це моє джерело сили. Ще мені додає стійкості глибоке усвідомлення того, як мені пощастило народитися на цій землі серед сильних, вільних, красивих і непереможних людей.
Фото: пресслужба
